Ім’я Степана Куйбіди може привести до різних біографій. Його син Василь був міським головою Львова у 1994–2002 роках, а онук Степан Васильович у 2020–2024 роках очолював департамент економічної політики Львівської ОВА. Із вересня 2024-го до відставки в листопаді 2025-го онук працював першим заступником голови Тернопільської ОВА. Але Степан Олексійович Куйбіда — інша людина: член ОУН, воїн УПА і політв’язень, чиє життя було пов’язане з Дубовицею та Болеховом.
Степана Олексійовича поховали 1 вересня 2013 року на Личаківському цвинтарі, на полі № 67, в одному гробівці з дружиною. Місце поховання пояснює, чому його ім’я трапляється у Львові, але саме по собі не робить його життєпис львівським.
Нижче — відомості з некролога Братства ОУН-УПА Карпатського краю та пізніших довідок. Там, де вони розходяться, це позначено окремо; непідтверджені дати й обставини не доповнюємо здогадами.
Походження і ранні роки
Степан Олексійович Куйбіда народився в селі Дубовиця, нині у Войнилівській селищній громаді Калуського району Івано-Франківської області. Це Прикарпаття, а не Львівщина. Довідка згадує родину з 11 дітей і чотири класи школи. Про інші подробиці дитинства відкриті джерела не повідомляють.
Рік народження в джерелах різниться. Енциклопедична довідка називає 23 вересня 1922 року; це узгоджується з її формулюванням, що Куйбіда не дожив менше місяця до 91-го дня народження, адже він помер 30 серпня 2013-го. Натомість сторінка Болехівської міської ради про сина та повідомлення Гал-інфо від дня смерті вказують «1928 р. н.». Поки метричний запис не оприлюднений, точний рік залишається спірним.
Коротко. Степан Олексійович Куйбіда (1922 або 1928, Дубовиця — 30 серпня 2013, Болехів) — член ОУН, воїн УПА, політв’язень і громадський діяч Івано-Франківщини. Він був батьком Василя Куйбіди, але не львівським політиком 1990-х.
Участь в ОУН і УПА
У роки збройного підпілля Степан Куйбіда був членом ОУН і воїном УПА. Некролог Братства, передрукований «Українським поглядом» 3 вересня 2013 року, називає його псевдоніми — «Сміливий» і «Орел», службу в Службі безпеки, навчання в старшинській школі «Олені» та командування польовою стежею. Школа діяла в Карпатах біля Долини з березня до листопада 1944 року. Який випуск пройшов Куйбіда і чи завершив вишкіл, відкриті тексти не уточнюють.
За цими ж відомостями, пораненим у бою він потрапив у полон. Дати й місця бою та назви підрозділу джерела не подають. Походження з Калущини не дає підстав визначати маршрут його служби; так само немає переліку операцій, у яких він брав участь.
Підтверджені відомості про підпілля
У відкритих текстах названі членство в ОУН, участь в УПА, псевдоніми «Сміливий» і «Орел», служба в СБ, старшинська школа «Олені», командування польовою стежею, поранення і полон. Подробиці поза цим переліком потребують окремого підтвердження.
Джерельна межа. Псевдоніми й згадки про школу «Олені» походять із некролога Братства ОУН-УПА, а не з оприлюдненої судової справи. Це свідчення про те, як його пам’ятали побратими, але не протокол бою.
Політв’язень і громадський діяч
За енциклопедичною довідкою, Степана Куйбіду заарештували 25 жовтня 1950 року. 17 березня 1951-го Особлива нарада при МДБ СРСР призначила йому 10 років виправно-трудових таборів за статтями 54-1а та 54-11 Кримінального кодексу УРСР і статус «особливо небезпечного злочинця». Особлива нарада була позасудовим органом, а не відкритим судом. Некролог називає ті самі статті й строк, а також п’ять років позбавлення громадянських прав після табору. Того самого дня за тими самими статтями засудили його дружину Катерину Михайлівну, уродженку Суколя.
У джерелах окремо описані табірне ув’язнення і спецпоселення: після табору людина формально опинялася на волі, але не могла виїхати з визначеного місця без дозволу. У випадку Куйбіди йдеться про Інту в Комі, де він працював у табірному краї. Там 8 травня 1958 року народився його син Василь.
Географія ув’язнення в джерелах різниться. Одна довідка називає табори в Абезі та Інті й дату виходу на спецпоселення — 9 травня 1956 року. Заслання тривало приблизно до 1964-го; звідси формула «5 років таборів і 8 років заслання». Некролог Братства подає ширший маршрут: Володимирська тюрма, особливі табори в Казахстані (Караганда, Кенгір) і на Крайній Півночі (Воркута, Інта), участь у Кенгірському та Воркутинському повстаннях в’язнів, а потім п’ять років спецпоселення в Інті. Кенгірське повстання відбулося в травні-червні 1954 року, Воркутинське — у липні-серпні 1953-го. Обидва джерела відносять повернення в Україну до кінця 1964 року; життя в Болехові — до періоду від 1964-го або від 1965 року.
Реабілітацію датовано 25 липня 1991 року. Після повернення Куйбіда був серед організаторів «Меморіалу», Народного Руху України, Братства ОУН-УПА та козацького руху на Івано-Франківщині, очолював «Меморіал» Болехівського куща. Посад у Львові в цьому переліку немає. Він помер у Болехові 30 серпня 2013 року. Прощання відбулося в церкві Святого Духа, а наступного дня його поховали на Личакові.
- Арешт: 25 жовтня 1950 року; 10 років за статтями 54-1а і 54-11; постанова Особливої наради — 17 березня 1951 року.
- Місця ув’язнення: Абезь та Інта в одній довідці; Володимир, Караганда, Кенгір, Воркута й Інта — у некролозі Братства.
- Повернення: кінець 1964 року; далі — Болехів. Реабілітація: 25 липня 1991 року.
Участь у повстаннях в’язнів згадує некролог Братства. Без окремого підтвердження це слід подавати саме як його свідчення.
Родинний зв’язок і пам’ять про Степана Куйбіду
Степан Олексійович був батьком Василя Куйбіди та дідом Степана Васильовича, народженого 1993 року. Його дружина Катерина Михайлівна Мандрик (1927–2004) була членкинею ОУН, зв’язковою УПА, поетесою і довголітньою політичною ув’язненою. Їхній син народився на спецпоселенні в Інті, а школу закінчив уже в Болехові. Львівська політична кар’єра Василя — окрема сторінка родинної історії. Однакове ім’я діда й онука не має стирати різницю між поколіннями.
| Особа | Роки і місце | Ким був | Зв’язок із запитом |
|---|---|---|---|
| Степан Олексійович | 1922 або 1928, Дубовиця — 2013, Болехів | Член ОУН, воїн УПА, політв’язень, діяч Болехова | Саме він є предметом запиту |
| Василь Степанович | 8 травня 1958, Інта | Науковець і політик, міський голова Львова 1994–2002 | Син, не підміна біографії батька |
| Степан Васильович | 12 квітня 1993, Львів | Економіст, керівник департаменту Львівської ОВА у 2020–2024 | Онук; його кар’єра не є життям діда |
Джерела: довідка про Степана Олексійовича; некролог Братства ОУН-УПА Карпатського краю, 2013; сторінка почесного громадянина Болехівської міської ради; довідки про Василя Степановича і Степана Васильовича.
Поховання на Личакові та кар’єра сина можуть створити враження, що біографія Степана Олексійовича безпосередньо пов’язана зі Львовом. Наявні відомості цього не підтверджують: він народився на Калущині, жив у Болехові й мав сина на засланні в Інті. Львів у його життєписі — місце прощання і поховання, а не служби, ув’язнення чи громадської посади.
Щоб не сплутати трьох людей, звіряйте по батькові, роки й місця. Дубовиця, Болехів, Інта, табори та «Меморіал» Болехівського куща вказують на Степана Олексійовича; мерія Львова у 1994–2002 роках — на його сина Василя; департамент Львівської ОВА після 2020-го — на онука. Псевдоніми «Сміливий» і «Орел» у відкритих текстах належать батькові.
Правило для короткої довідки: не зводьте розбіжності джерел до однієї версії. Рік народження та карта таборів залишаються спірними; без оприлюдненої метрики й постанови Особливої наради точніший виклад був би реконструкцією, а не підтвердженим життєписом.
